MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Але ніхто не знає про Бахрейн…

12.04.2014   
Тетяна Білоброва
Стефані Ламорре: «Люди не повинні гинути тільки тому, що живуть за диктатури».

23 березня 2014 р. у столичному Будинку кіно, в рамках 11-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» відбувся показ кінострічки французького режисера Стефані Ламорре «Бахрейн: заборонена країна».

Фільм висвітлює події Арабської весни 2011 року, яка прокотилася територією Тунісу, Єгипту, Ємену, Лівії Сирії, Алжиру і багатьох інших держав, в тому числі Бахрейну. І він не випадково був показаний у номінації DOCU/СПРОТИВ, адже у центрі уваги – героїчний опір мирного населення диктатурі королівської родини. У прагненні досягти більших політичних свобод, поваги основних прав людини та громадянина, починаючи з лютого 2011 року мирні жителі щодня виходять протестувати.

Але, як вірно зазначає автор фільму, світ не помітив повстання жителів Бахрейну. Їх країна, будучи багатим і розвиненим союзником Заходу, щодня стає все більш закритою для журналістів (насамперед, для іноземних), яких суворо переслідують і не дають жодної можливості висвітлювати тамтешні події. Наступного дня після показу фільму, який викликав безліч емоцій, вражень та коментарів у глядачів, ми продовжили розмову зі Стефані.

-                  Фільм глибоко вразив глядачів і викликав суперечливі враження. Можливо, тому, що з одного боку він показує дуже жорстокі речі, а з іншого боку – надихає. У Бахрейну та України, судячи з фільму, чимало спільного. Але що спонукало Вас зняти фільм саме про цю країну?

-                  Тому що ніхто не говорив про Бахрейн. Я хотіла подивитись, що там відбувається. Насправді, коли я туди приїхала, я не думала, що там все буде настільки жахливо, адже, як і всі, я не так вже й багато знала про Бахрейн. Я їхала туди, не чекаючи нічого особливого. І одразу ж по моєму приїзді, в той же день я ніби отримала морального ляпасу. Тоді я й прийняла рішення про те, що залишаюсь. Тому що насправді ситуація була неймовірною. Я маю на увазі неймовірних людей.

-                  Як довго Ви там пробули?

-                  Лише 5 тижнів. Для мене це є незвичним (залишатись так ненадовго), але за мною полював уряд та королівська родина. Вони, власне, не дозволяли мені залишатись у країні. Коли я приїхала, вони заарештували мене. Зрештою, через 10 годин мене відпустили на 72 години. Вони шукали мене, оскільки не хотіли, щоб я знала про те, що вони вбивають людей.

-                  Так, ви говорили про те, що журналісти не мають можливості писати про ці події і тому за кордоном люди нічого не знають про події в Бахрейні…

-                  Тому що це острів. Уряду дуже легко контролювати і відстежувати, хто прибуває до країни. Контроль дуже суворий у всьому. Щойно вони засумніваються у будь-чому, висилають людей і більше ніколи не пускають назад.

-                  Як ви вважаєте, чим революція в Бахрейні відрізняється від схожих подій у інших країнах арабського світу?

-                  Думаю, особливо нічим. Скрізь люди борються за свої права. Особисто для мене єдиною відмінністю є розмір країни. Бахрейн, порівняно з Єгиптом, наприклад, дуже маленька країна. Проте, на відміну від Єгипту, де на площу Тахрір вийшло максимум 10% населення, в Бахрейні проти правлячого режиму протестує майже 80%. У Бахрейні відбулася значна мобілізація проти правлячого режиму, хоча з самого початку вони не мали наміру повалити режими і усунути королівську родину від влади. Вони просто вимагали більше прав і конституційних реформ. Демонстрації були дуже мирними, але все змінилося, коли почалися вбивства демонстрантів. Всі були шоковані. Тоді король виступив по телебаченню із заявою про те, що він шкодує, що так сталось. Проте люди не погодились із таким ставленням. З тих пір люди більше не довіряють королю. Вони втратили будь-яку надію. Зараз вони протестують проти існуючої конституції, яка не забезпечує прав людини, свободи слова, мирних зібрань. У Бахрейні зараз багато політичних в’язнів.

-                  Вони відстоюють права людини у Бахрейні?

-                  Саме так, права та свободи людини, тому що в країні немає свободи, там панує диктатура. Якщо ти нічого не говориш – все гаразд. Але як тільки ти починаєш щось говорити або робити щось не так, влада просто заарештує або вб’є вас.

-                  Назва вашого фільму «Бахрейн: заборонена країна». Про які заборони ви говорите?

-                  Власне, я не обирала таку назву. У мене була інша. В якості назви я обрала вислів одного з героїв фільму, але каналу це не сподобалось. Для них це було занадто. Вони хотіли обрати зрозумілу глядачеві назву. Мені здається, що вони обрали «заборонена» тому, що вам не дозволено в’їжджати в країну, або така дія є обмеженою.

-                  І якою була ваша назва?

-                  «Ера несправедливості закінчиться». Власне, це вираз Нафіси – однієї з героїнь фільму, яка одного разу сказала мені: «Одного дня ми переможемо». Для мене це була гарна назва для фільму. Це було все одно що дати людям надію. Фільм про надію і речі, що зміняться. Ми досягнемо успіху. Ми переможемо.

-                  Люди дійсно вірять у це?

-                  Так, вони не здаються. Вони взагалі не хочуть здаватися. Для того, щоб сказати: «ОК, хай все залишається так, як є», вже занадто багато людей померло. Вони дійсно хочуть побачити зміни.

-                  Вони знають про події в Україні?

-                  Так, вони їх бачили у теленовинах. Вони постійно дивляться іранський телеканал «Press TV» (офіційні канали у Бахрейні не висвітлювали цих подій з України), які показують новини з усього світу. Новини з нашої країни для них є дуже важливими, тобто про Україну говорять всі. Вони підтримують вас з самого початку масових заворушень. У вас багато спільного з ними

-                  Як видно з фільму, між Україною і Бахрейном багато паралелей: криваві вбивства невинних людей, випадки катувань, побиття журналістів, викрадення активістів, несправедливість у судах, невиправдана жорстокість поліції. Крім того, у лавах місцевої поліції з’явились іноземці. Доля місцевого населення їх не хвилює.

-                  Вони не бахрейнці, тому їх не турбують вбивства людей. Спочатку поліцейські були місцевими, проте пізніше крок за кроком (коли був уведений військовий контингент з Саудівської Аравії та інших ісламських країн), вони були замінені.

-                  Чи розуміє поліція, що одного для поліцейські можуть перейти на сторону людей?

-                  Перш за все, місцевий поліцейський контингент є дуже маленьким і тому влада намагається замінити їх або звільнити. Таким часом на вулиці почали виходити перші цивільні з числа колишніх поліцейських. Їх небагато, але вони є. Думаю, багато з них досі не наважуються на цей крок, як це сталося у Сирії. Хоча очевидно, що вони не були готові вбивати людей. Одна жінка – Зейнаб – розповідала історію про те, як її батько розмовляв із поліцейським: «Ти можеш мене зрозуміти – ми ж брати».

-                  Як світова спільнота відреагувала на події у Бахрейні?

-                  Вони виглядають сліпими. Вони взагалі не хочуть про це чути. Навіть у Франції, де я намагалася привернути до цієї теми увагу. На цей фільм відреагували лише НУО та прості громадяни. З боку влади на показ не було жодної реакції. Проте після показу вони запросили представників Бахрейну в якості спеціального гостя на захід, присвячений захисту прав людини у Парижі. Як так можна? Я була шокована. Захід був повністю профінансований дуже великою французькою компанією «Simon», яка має прибутковий бізнес у Бахрейні.

-                  Який це був захід?

-                  Це був масштабний захід, присвячений захисту прав людини навпроти найбільшої в Парижі церкви – Собору Паризької Богоматері. Багато людей зібралося поговорити про права людини. Спеціальним гостем були офіційні посадовці з Бахрейну… Добре, можна запросити представників Бахрейну (наприклад, опозицію), але ж не королівську родину. Здається, там навіть була одна із доньок короля. Не схоже було на те, що вони говорили про права людини у Бахрейні.

-                  А якою була реакція ООН?

-                  Такою самою, як і з боку інших міжнародних організацій. Вони нічого не роблять. У Бахрейні ніхто нічого не робить.

-                  А як щодо неурядових громадських організацій? Що вони вчиняють?

-                  Звичайно ж вони намагаються зупинити тиск влади, забезпечують гуманітарну допомогу, намагаються мотивувати людей. Але, знову ж таки, це дуже важко через те, що реальне вирішення проблеми знаходиться у компетенції урядів. Деякі люди об’єдналися заради допомоги Бахрейну, але цього недостатньо. А Саркозі... Він був на той час не просто президентом Франції, − він був особистим другом бахрейнського короля.

-                  Отже все ж таки ситуація в Україні та Бахрейні різна, хоча ми просимо однакової допомоги у зарубіжних країн?

-                  Я побачила, що Україну підтримують більше, ніж Бахрейн. Все, про що ми чуємо в новинах – це про Україну. Я думаю, вони не хочуть війни з Росією. Росія – така велика, могутня... божевільна!

-                  Ви маєте на увазі те, що Європа боїться війни з Росією?

-                  Так, звичайно ми боїмося! Ми такі маленькі! Єдиний, хто може попередити війну – це Америка, єдиний, хто непереможний. Але ніхто не хоче війни, навіть Америка. Кілька місяців тому Обама сказав про Сирію: «ОК, якби в мене був доказ, що влада використовує хімічну зброю, це була б межа». Але я знаю, що вони нічого не робили тому, що Росія й Китай підтримують Сирію. Це схоже на те, як вже не вперше Америка закликає: «Ей, ви там! Не робіть цього!», на що Росія відповідає: «Та пішли ви! Мені все одно. Що хочу, те й роблю!». Це схоже на гру в шахи: «Я роблю так, тому ти робиш отак». Але вони балансують на грані. Це як бізнес.

-                  Як бізнес і конкуренція на політичному рівні?

-                  Так, але йдеться про живих людей, про їх життя…

-                  Ви згодні з тим, що допомога з-за кордону не змінить ситуації у нас? Українці зможуть тільки самі собі допомогти.

-                  Я вважаю, що політики хочуть допомогти. Якщо вони не відреагують ніяк, що це може означати? Це значить, що будь-який президент будь-якої країни може сказати: «Ей, ця частина території – моя територія!» Цього не можна допустити, це дипломатія. Я думаю, вони застосують економічний тиск.

-                  Але вони й досі бояться…

-                  Вони досі бояться, але, знову ж таки, я думаю, що Росія не хоче війни з Америкою. Тобто у цьому немає ніякого сенсу. І, звичайно ж, я сподіваюсь, що Путін не зайде так далеко. Я так сподіваюсь. Я дійсно вважаю, що уряди Західних країн та Америка допоможуть Україні, тому що це дійсно в їх інтересах.

-                  Але на це знадобиться час. Що змінилося з тих пір, як з’явилися перші загиблі? Фактично нічого не змінилося, міжнародна спільнота не вжила жодних ефективних заходів.

-                  Проте ви ж розумієте, що вони не можуть увести війська тут в Україні. Єдине, що вони можуть – це чинити економічний і дипломатичний тиск. Такий, наприклад, який ми чинили у Південно-Африканській Республіці (довготривале ембарго)…

-                  У Вашому фільмі вельми цікаво показана роль жінок у русі спротиву. Чому в акціях протесту бере участь така велика кількість жінок?

-                  Тому що багато чоловіків заарештовано, а жінки брали активну участь у протестах з самого початку. У Бахрейні жінки взагалі активно залучені до життя країни. Вони не сидять просто так, на кухнях.

-                  І це дуже нехарактерно для мусульманської країни…

-                  Так, особливо для жінок, які носять нікаб. Якщо ви поїдете туди, ви побачите, що всі жінки носять нікаб, як у Саудівській Аравії. І ви будете вражені. Але у Бахрейні жінка має право голосу не лише на кухні. Над ними ніхто не домінує. Жінки та чоловіки у Бахрейні рівні, і я ніколи не бачила, щоб чоловік якось по-особливому себе поводив з тобою тільки тому, що ти жінка. Жінки роблять все, що вони хочуть. Вони абсолютно вільні, освічені, розумні, багато думають, багато говорять. Це культурна особливість. Власне, у деяких країнах жінки дійсно залишаються на кухні, але коли відбувається революція – вони виходять на площу. Але я вважаю, що в Бахрейні навіть до революції жінки не сиділи на кухнях – вони були лікарями, вчителями, політиками. Коли почалася революція, вони вийшли на Перлинну площу, і це було нормально.

-                  І яким був відсоток жінок-протестувальниць, за вашими оцінками?

-                  50%.

-                  Скільки людей зникло?

-                  Точна цифра невідома, але зникає близько 300 на рік. Звичайно, це не такі цифри, як в Сирії (100 людей на день), проте 1-2 щотижня – і це вже багато для такої маленької країни. Всі між собою дуже пов’язані, ти знаєш майже усіх. Тому навіть один загиблий щотижня… Знаєте про що я? Люди не повинні гинути тільки тому, що живуть за диктатури…

-                  Як Ви вважаєте, що ці люди хочуть сказати цілому світу?

-                  «Допоможіть нам!» Знаєш, що вони мені постійно говорять? «Будь ласка, розкажіть усім про те, що відбувається тут!» Нехай вони знають про нашу ситуацію. Вони очікують допомоги принаймні від цивільних, тому що вони можуть чинити тиск на владу.

-                  Якою є ситуація в Бахрейні зараз?

-                  Те саме. Нічого не змінилося. Власне, щодня о 3-й вони виходять на вулицю. Все те саме й навіть гірше. З часів, коли я там була, ситуація погіршилась.

-                  Дехто із Ваших друзів досі лишається у в’язниці?

-                  Їх можна звільнити лише за рішенням уряду. Тому, що люди протестують проти утримання Зейнаб за ґратами, але уряд робить те, що хоче. Батько Зейнаб у в’язниці оголосив голодування. Він був покинутий на смерть, але вижив лише тому, що зовні отримав потужну підтримку. Вони зберегли йому життя завдяки тому, що давали воду. Так вони не дали йому померти, а він цього хотів....Вони не хотіли, щоб він помер тому, що Бахрейн прагне показати всім гарну картинку вільної країни. Щось на кшталт Дубая чи Саудівської Аравії. Звідти приїздять до Бахрейну відпочити, випити. Бахрейн організовує перегони «Формула-1». Вони хочуть показати «Ми гарні. Ми хороші партнери у бізнесі, у спорті».

-                  Сьогодні Бахрейн, як між трьох вогнів. З одного боку, Саудівська Аравія, яка із початком масштабних заворушень у Манамі ввела свій військовий контингент, з іншого – Іран, який вважає Бахрейн своєї незаконно окупованою територією. З третього – США, чия оперативна база 5-го флоту розташована на території Бахрейну. У фільмі Ви показали димові шашки, виготовлені в США, на яких склад хімічної речовини та країна-виробник старанно витерті. Фактично, цю зброю постачає США?

-                  Саме так, але я вважаю, що те саме робить і Франція, і багато інших урядів. Офіційно вони заявляють: «Ні, ми хороші». Так само Росія підтримує Сирію... Я думаю, що чим більше люди з різних країн говоритимуть про Бахрейн, тим краще. Але ніхто не знає про Бахрейн…

 Поділитися